Шлях через Шипку

21 серпня 1877 року за новим стилем починаються атаки на Шипкинський перевал. За старим календарем це 9 серпня. Війна між Росією та Османською імперією вже привела війська в Стару Планину. Під командуванням генерала Миколи Столетова тут обороняються російські частини та болгарські добровольці, яких називають ополченцями.

Для Сулеймана-паші перевал — шлях до османських сил на північ від гір. З’єднання з ними має послабити російський тиск під Плевеном. Захисники мають утримати цей шлях. Але чому кільком тисячам людей вдається вистояти проти численнішої армії? Відповідь починається з місцевості, а не з пам’ятника, який ми бачимо сьогодні.

23 серпня, третього дня боїв, боєприпаси захисників закінчуються. Османські частини тиснуть на позиції з кількох боків. Музей називає близько 27 000 осіб і окремо резерв у 10 000, а Ташдемір — близько 26 500 перед наступом. Склад і час цих оцінок не узгоджені; вони не показують, скільки людей атакує одночасно.

З Габрова прибувають підкріплення, надіслані генералом Радецьким. Серед них — стрільці Шістнадцятого стрілецького батальйону. Кризу подолано, і перевал залишається за захисниками. Це перелом, але не кінець боїв. Підкріплення дістаються перевалу дорогою з Габрова.

Наступними днями російські частини також контратакують. Ташдемір розрізняє османський наступ 21–23 серпня та бої 24–26 серпня, коли російські частини теж атакують. За Ташдеміром, атаки на укріплені позиції в складній місцевості призводять до тяжких втрат в обох арміях. Перевал утримано, але це не зменшує страждань.

За Ташдеміром, проблеми османського командування, розподілу сил і часу дій допомагають пояснити невдачу атак. Це історичне тлумачення. Воно доповнює розповідь про оборону рішеннями сторони, що наступала. Восени та взимку оборона триває. Серпневі дні не слід змішувати з усіма наступними місяцями.

Перевал утримано завдяки спільній обороні, якій сприяли місцевість і прибулі підкріплення. У нашому прочитанні ополченці є символом болгарської участі у спільній обороні. Самарський прапор, довірений Третій ополченській дружині, — один із предметів, через які ми розповідаємо про цю участь.

Кам’яну вежу відкрито 26 серпня 1934 року. Її збудовано на пожертви за проєктом архітектора Донкова і скульптора Андреєва. На першому поверсі є костниця із саркофагом. Прапор в експозиції — копія, виготовлена 1981 року. Пам’ятник, копія й оригінал — різні свідчення. Розрізняючи їх, ми бачимо і саму подію, і те, як її пам’ятали згодом.